Kozárd

Назва Козарда свідчить про те, що частина хозарського народу, який прибув разом із угорськими завойовниками, оселилася в цьому районі. У середньовіччі поблизу Козарда існували два поселення: Козарвельдь і Варашкалапач. Останнє, ймовірно, було укріпленим місцем, а його назва походить від слова "Варашкалапач." У 1413 році король Сигізмунд передав обидва поселення родині Деренчені. Козард вперше згадується в османських податкових записах у 1633 році, де зазначено три оподатковувані господарства. До 1770 року село належало князю Міклошу Естерхазі та родині Марсовські. У XVIII столітті в спустошеному селі оселилися угорці та словаки. Про це свідчать місцеві географічні назви (Травник, Поганка, Дубина) та поширені прізвища (Фігура, Коллар, Ковач, Багінські, Такач, Чаловські, Оравець, Малик, а пізніше Кодак). З XVIII століття до середини XX століття власники села змінювалися часто, і маєтки переходили до рук родин Естерхазі, Марсовські, Кальної Ентре Антал, Плачи Дюла та Хатвані–Дойч. У 1865 році дві третини села було знищено пожежею. Потім у 1873 році спалах холери, діареї та зневоднення завдав серйозного удару по населенню Козарда. Мешканці переважно заробляли на життя сільським господарством, а вино, вироблене в регіоні Козард–Ечег, колись було відоме на всю країну. Однак у 1880-х і 1890-х роках епідемія філоксери (кореневої попелиці, завезеної з Америки, проти якої європейські сорти винограду не мали стійкості) завдала величезних збитків. Виноградники Козарда також постраждали, і виноградарство довелося починати з нуля. Попри ці зусилля, виноробство регіону так і не відновило своєї колишньої слави. Сьогодні єдиним свідченням колись процвітаючої виноробної традиції залишаються видовбані в скелях винні погреби, характерні для навколишніх сіл.